Він йшов по вулиці і тихо плакав...



  Він йшов по вулиці і тихо плакав....
  Облізлий, одновухий, з хворою лапою.
Повис хвіст, нещасні очі, а в них перлинкою тремтить сльоза. Його ніхто навколо не помічав. А якщо і помітив, то бурчав, а міг ще й палицею замахнутися...

   "Мразь, животноє ... Да прістрелітє ету скотіну" - звучало йому вслід. Він тікав, коли міг ухилитися....Тікав з рідного міста. Тікав з того міста про, яке мама розповідала, що воно найкраще і тут найкращі люди. Але тут не ті люди з маминих розповідей. Тут злі... чужі... Він із сумом думав: "Я такий жахливий... Ну хто такого жити до себе візьме, я нікому не потрібний».

   Так йшов він..., йшов по краєчку дороги, через поле із незрозумілими ямами. І раптом перед собою побачив ноги. Величезні такі дві ноги. Взуті в великі чоботи. Від смертельного жаху він закрив очі, А людина нагнувся і сказав: «А файний то який! А вухо! Погляд! Підеш зі мною? Я буду дуже радий. Принцесу і палац не обіцяю, А молочком з тушонкою пригощаю ».

    Нагнувся, простягнув до нього руку. Він перший раз тримав в долонях кішку. Перший раз з весни 2014... Поглянув на небо, думав дощ закапав. А це кіт в руках від щастя плакав... Донецький кіт й хлопчина із Галичини, які зустрілися на передовій - для захисту своєї України...



Він йшов по вулиці і тихо плакав... Він йшов по вулиці і тихо плакав... Reviewed by Захід Дикий on 22:50 Rating: 5

Немає коментарів: